Памʼяті захисника України
Юрія Гадяцького
«Людина-живчик. Позитивний, безвідмовний. Золотий».
Юрій Гадяцький вирішив долучитися до війська ще до початку повномасштабного вторгнення. Бажання боронити Україну у ньому жило ще з юнацтва. Долучився до лав ЗСУ в 2021-му.
За рік до того в Юрія народилася перша донечка. Другу – захисник бачив лише раз. Почалася повномасштабна війна. Юрій захищав рідну країну на Донеччині.
Загинув оборонець у місті Мар’їнка. Під час мінометного обстрілу він прикрив собою побратима. Юрію Гадяцькому назавжди 31 рік.
Життєпис
Юрій Гадяцький
31 рік, псевдо: Каливан
з Харківщини
Професія:
зварювальник
Девіз:
«Що би не було, завжди залишайся людиною і оберігай свою родину»
Де найбільше любив бувати:
на природі біля річки або в лісі з ночівлею
Улюблені фільми:
воєнні та історичні стрічки
Улюблені страви:
окрошка, розсольник, запечені м’ясо та риба
Улюблені книги:
пов’язані з історією України
Хобі:
риболовля
Про що мріяв:
мати велику родину, хотів мінімум трьох дітей
Народився 2 січня 1991 року в селищі Савинці Харківської області. Жив у селі Довгалівка. Виховували хлопця мама і бабуся. Юрій обожнював спорт – бігав та підтягувався на перекладині. У молодших класах любив побешкетувати, але з гумором.
У 18 років Юрій хотів піти служити в армію, але його не взяли через колишню травму.
У 2009-2011 роках навчався у Петрівському професійному аграрному ліцеї.
У 2019 році Юрій одружився з Оленою. У пари народились дві донечки: у 2020-му – Євангєліна, а наступного року – Міраслава.
У 2021-му підписав контракт із ЗСУ. Спочатку Юрій був на навчанні в Башкирівці на Харківщині, потім його перевели у Широкий Лан на Миколаївщину, далі навчався в «Десні» на Чернігівщині.
Того ж року поїхав на нуль в Мар'їнку на Донеччині. Служив у в/ч 0693, 54-ій окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду навідника. Згодом пройшов військовий вишкіл і здобув кваліфікацію стрільця.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій залишався на Донеччині. Кілька разів потрапляв у оточення.
Загинув захисник 20 березня 2022 року. Спочатку дружині сказали, що під час виходу з оточення у Мар'Їнці Юрій отримав смертельне поранення від пострілу танка. Потім – що захисник прикрив собою побратима.
Через окупацію рідного села чоловіка спочатку поховали у Дніпрі, а у жовтні 2022-го перепоховали вже у рідній Довгалівці.
Спогади
Зоя Вікторівна
мама
Юра у мене найдорожчий і найкращий був: доброзичливий, ввічливий, ніколи грубого слова не казав при мені.
Жили у селі, тримали господарство. Юра завжди допомагав. Навіть не треба було просити – сам все робив. Я працювала на хлібозаводі, в мене зарплата невелика була. Умів готувати: і суп зварити, і м'ясо запекти. Міг прийти і сказати: «Я хочу сьогодні приготувати вечерю».
Виховували його разом з мамою. Він знав, що ми його любимо. Любив нас і стояв за нас. Це було помітно в усьому.
Бабусі дуже важко… Він з нею виріс. Вона його дуже любить. Були такі речі, які він мені не розповідав, а з нею ділився.
Тільки після смерті ми дізналися, що під час служби Юра був контужений. Він бабусі розповів і просив, щоб вона нікому не казала.
Руслан Мокрий
колега
Ми з Юрою працювали разом років шість. Я – слюсар, він – зварювальник. Пару тижнів вдома, з місяць – у відрядженні. Будували ангари для зерна – агрокомплекси. Сезон тривав із березня по грудень.
І в роботі, і в побуті з Юрою було комфортно. Ми ж і працювали, і жили разом.
Який був Юра? Людина-живчик. Позитивний, навіть трохи емоційний. Міг якісь події сприймати близько до серця. Золотий – ніколи нікому ні в чому не відмовляв.
Олена Іванусенко
класна керівниця
Юрко – такий рухливий і життєрадісний хлопчик у ластовинні. Трошки бешкетував у навчальних класах, але мав добрий гумор. Комунікабельний, справжня душа компанії. Юрко йде коридором. З одного боку йому кричать: «Привіт», потім – з іншого. З кимось за руку привітається, з іншим – по плечу. Мав дуже багато друзів.
З віком Юрко ставав серйознішим. Надійна людина, якій можна було довіряти. Відповідально ставився до всіх прохань.
В 11 класі питали дітей про те, як вони себе бачать у майбутньому. Юрко написав: «Я хочу здобути професію, одружитись, працювати». Так лаконічно. Водички не лив. «Щоб родина моя жила у достатку. Будуть у мене діти і я буду насолоджуватись життям…».
Востаннє бачила його з дружиною і дитячим візочком у Довгалівці. Підійшов до мене: «Познайомтесь, це – моя дружина. А це моя Євангєліна, моя донечка».
Олена Гадяцька
дружина
Одружились у 2019-му. Тоді вже чекали на дитину. Юра сильно хотів сина, але коли дізнався, що невдовзі у нас народиться донечка – неймовірно зрадів. Він був найкращим татком: грався з Євангєліною, носив на руках, давав очі малювати, катав на санчатах.
У 2021 році Юра сказав, що хоче піти до армії.
— Якщо ти підтримаєш мене, я буду найщасливішим. Зараз картаю себе, але тоді підтримала його бажання. Вже під час навчання дізнались, що у нас буде друга дитина. Молодшу доньку Міраславу Юра бачив лише раз.
З Юрою познайомились у 2013 році на річниці весілля його двоюрідної сестри, моєї подруги. Тоді між нами пробігла іскра, весь вечір провели разом. Але далі наші шляхи розійшлись: я після першого шлюбу поки не хотіла заміж. Іноді листувались, Юра питав, чи не надумала я зустрічатись…
У 2019 році я приїхала на день народження його дворідної сестри. Сказала їй: «Передавай привіт Юрі!». Він мені написав: «Все – будемо зустрічатись та жити разом». Відмов не приймав.
Під час служби Юра постійно присилав фото.
— Тихо, сонечко світить, якби тільки не обстріли.
Напередодні повномасштабного вторгнення я йому говорила про скупчення російської техніки на кордонах. А він просив не хвилюватись та добре годувати маленьку Міраславу.
Після початку повномасштабного вторгнення Юра за можливості дзвонив мені кожен вечір, іноді казав: «Йду на роботу». Тобто на завдання. Коли росіяни зайшли в наше село, попросив спалити всі його військові речі, які він прислав у січні.
Юра мріяв про велику родину, хотів більше дітей. Молодша донечка навіть не пам’ятає свого татка. А старша питає: «Чому тато не приходить? Він не хоче мене бачити?». Кажу, що її татко – зіронька на небі. Досі не наважуюсь розповісти, що його немає.
Старий
побратим
Під час того бою Каливан був на передових позиціях, а я з правого флангу. Все чув по рації…
Був обстріл, прилетіла міна. Побратим, що був з Юрою, прокричав мені у рацію: «Я – 300, Старий, витягни. Каливан – 200». У Джоя, який це казав, був перебитий хребет, не працювали ноги, а у Каливана – уламок у голові…
Вийшло так, що Каливан своїм тілом прикрив побратима. Весь його бронік був посічений, каска побита.
Джоя евакуювали одразу. А тіло Юри винесли вже по темряві…
Як бережуть пам'ять про Юрія
Юрій Гадяцький за життя отримав Подяку від командування роти та батальйону.
Указом Президента України був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Петиція на сайті Президента України про присвоєння Юрію звання Героя України торік набрала понад 25 тис. голосів.
У рідній громаді на Алеї Слави розмістили стенд, присвячений пам’яті Юрія Гадяцького. Його облаштували 8 травня 2023 року.
Світлина Героя разом з українським прапором
розміщена у Києві на Майдані Незалежності.
Над спецпроєктом працювали
